Стишки...

Такі гарні вірші всі пишуть! Ось мій новенький:


Прокинаюсь я в ночі,
Де мій голос?
Загубила я його,
А в тебе він ще є?

В темряві тримчу, повітря тут нема,
Рука мого сусіда до шеї доповзла,
Коли кричу, твої думки я відклікаю,
Допомогти ні хто не хоче,
Бо вже світ хоробрості не має,

Браття, ви не лякайтесь, сила у вас є,
Ланцюги мої, ми розіб’ємо
І за свободу боротись самі будемо,

Голос, наш, теж знайдемо,
І він, гучний, всю країну як прокине,
Тоді ми разом, світло на темряву посвітим.

я тут нашла стишки неплохие. Влада Воронова. мне этот очч понравился)

Путь от сумерек и до полудня
Только жизнью сумеем измерить.
Ведь решать нам самим, пусть и трудно,
Где здесь правда и ложь, чему верить.


Путь от сумерек и до полудня
Каждый чертит себе как умеет,
И чиста ли дорога, паскудна, -
Дать оценку не каждый посмеет.


Путь от сумерек и до полудня -
Это трасса к истокам, к началу.
Шумно здесь и всегда многолюдно,
Но дорогу осиливших мало.


Путь от сумерек и до полудня -
Только тут, в вышине, в крайней точке
Сможем мы отделить чушь от чуда,
В Книгу Судеб вписать свои строчки.

Слеза сбежала по щеке,
Я – здесь…ты – где-то вдалеке
Устала…больно…не могу…
Хочу кричать в ночную мглу
Ты не такой как я…другой,
Тебе не ощутима моя боль
Самой мне так и не понять,
Что от тебя осталось ждать
Задам вопрос …
В ответ – молчишь…и ничего не говоришь
Я думаю твои слова все – ложь
Когда поймешь…
Всё! Уже поздно…не вернешь…
Сейчас пока что жду тебя
И ненавидя…и любя…

Верный друг

Не всё доверить можно
Знакомым и родным,
Не всё сказать возможно
Родителям своим.
Когда устанут нервы,
Сразит отчаянья недуг,
Придет на помощь первым
Твой самый верный друг.
Твой верный друг всегда найдет
Проблем решенье суть,
Всегда с советом подойдет,
Направив в нужный путь.
С тобой он будет вместе
И в радости и в горе.
Всегда укажет он без лести
Твои ошибки в споре.
Всегда он защитит, поможет,
Сражаться будет за тебя,
И никогда предать не сможет
Твой верный друг - уверен я.
Друзей по жизни очень мало,
И в жизни надо дорожить
Своими лучшими друзьями,
Безмерно уважать, ценить.
Ведь смысл дружбы в жизни нашей
Переоценить нельзя никак,
И чем становимся мы старше,
Тем крепче дружбы наш кулак!

Шось я давно віршики свої сюди не закидувала...
Ось,останній:

Обманюю себе…Живу в брехні…
Так більше я не можу,але мушу.
Стараюся втопити біль я у вині,
Спотворюю і так спотворену вже душу.
Не бачу для майбутнього мети,
Не бачу сенсу свого існування.
І вже нема до чого йти,
Нема для чого прокидатися вже зрання.
Не хочу жити лиш для себе,
Цей спосіб не для мене,знаю я.
Я хочу бачити над головою небо
І вірити у світле майбуття.
На жаль,це все ще неможливо,
Бо я не можу розібратися в собі,
Не можу зрозуміти,що є більш важливим
У цій складній запеклій боротьбі.
Я борюся сама з собою
І в цьому,мабуть,сенс життя.
Живу цією боротьбою
Й надіюся на перемогу я.
Та з кожним днем все менше сил,
Бо не вдається жить без того,
Що вже перетворилося на пил,
Що є основою для створення нового
Й,надіюся,щасливого життя.
Все те вже десь позаду залишилось.
Думками часто повертаюсь я
До тих мрій,які так і не здійснились.
Та двері вже закриті на замок,
І вже нема ні виходу,ні входу.
Життя дало мені такий урок,
Якого я не бачила ще зроду.
Вина у всьому лиш моя,
Це зрозуміла й цьому рада.
Сама собі псую життя,
Сама собі даю поради,
Сама себе вбиваю я,
Жорстоко, з невимовним болем.
Так,дійсно,тут вина лише моя,
Бо все ще потопаю я у морі
Минулих сліз,які вже висихають,
Та ще нагадують про всі ті дні.
Хтось руку допомоги простягає,
Але не бачу я чомусь її…
І щось всередині вже тихо помирає,
Благає про спасіння,та мовчить…
Колись я все це ще згадаю,
Бо лиш для цього й варто жить.

ну,як вам?

с ритмикой намана, смысл присутствует, мне только не понравилось общее настроение самого произведения. а вообще продолжай писать - получается неплохо

та загальний настрій і мені не подобається,але шо поробиш?....
дякую,буду старатись

тобі хочеться писати, коли в тебе такий настрій - це нормально!
Вірш чудовий))

угу,дійсно так.Виливаю негатив у вірші - і легше стає)
У мене взагалі позитивних лиш 2 вірші

дякую

Як завжди -
Може видаси збірку?

збірку?... можна,віршів вже є достатньо,але є деякі,які я б не хотіла виставляти на загальний огляд. Їх читали тільки мої друзі і форумський народ. Більше нікому їх не показувала і не хочу.
Але на рахунок збірки - хороша ідея.дякую

Прошу
А показувати, звичайно, що не треба....потім ще якось не так зрозуміють (і це як мініум)

Шкода що я не вмію писати вірші але люди, в яких це виходить просто супер

Так ніхто не кохав
Таке лиш раз в житті буває
Про це багато хто писав
Але насправді ще ніхто не знає.
Так ніхто не кохав
Коли для неї ладен все зробити
Карти художник багато малював
Але почуття передать не зміг зуміти.
"-Так ніхто не кохав",-
Дивлюсь на неї і гадаю.
На все життя таке кохання
Я це, дуже добре знаю.

автор - Апис

Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил, –
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
зазирнувши тобі під вії
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.

автор - В.Симоненко

Не вистачає...

Не вистачає слів,не вистачає сліз,
Щоб виказати все те,що болить,
Все те,що час далеко не відніс,
Що ще в душі,страждаючи,горить.
Не вистачає сил забути якось все,
Сказати собі: «Стоп! Не треба,зупинись!»,
Все не виходить вбити те,що ще живе,
І оживити те,що вмерло вже колись.
Не вистачає часу на теперішнє життя,
Живу минулим,й це жахливо…
Кудись іду,прямую навмання.
Хочу робити те,що неможливо.
Не вистачає місця в серці і в душі
На щось нове,цікаве і таке потрібне…
І не вдається витіснить мені
Все те,що стало таким рідним.
Та вистачатиме,я впевнена,колись
І часу,й сліз,і навіть слів.
Колись скажу собі я:»Зупинись!»
Та перед цим пройде немало днів…